Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

юссеф дивиться в її очі і не може зрозуміти: чому вона. чим вона така особлива? мила посмішка, біляве волосся, приємний сміх. вона ніби ідеальна. як прекрасна клариса чи мадмуазель раймонда. юссеф хоче бити руками по столу як дитина, плакати і кричати, бо це несправедливо. білосніжні зуби, добрі очі, це просто відштовхує. він хоче мати такі ж. хоче пахнути парфумами клер, вдягнути її шкіру як костюм, у надії, що ассан хоч так його помітить.

і це дурня, боже, він же великий ґанімар! але вона... вона клариса. вона його все. доки ґанімар завжди буде на крок позаду, буде безуспішно полювати, намагаючись вхопити тінь, люпен матиме кларису. або раймонду. або жозефіну. і юссеф хоче волосся на собі рвати, бо він не пасує, так нікчемно не підходить арсену, ассану, хоч комусь.

юссеф дивиться в очі клер, вони блакитні і переповнені розумінням. ніби вона знає і дозволяє більше, ніж мала би. юссеф занадто добре відчуває її парфуми, такі солодкі і правильні, він із зусиллям давить у собі бажання розірвати її шию навпіл, щоби поглинути цей запах, повністю в нього зануритися. ґедірі хочеться вкрасти її спогади, колір помади і ніжність дотиків, хочеться торкнутися своїми губами її, сподіваючись відчути смак губ ассана, його пальці на підборідді і теплоту подиху. 

юссеф бачить нафарбовані нігті, мінімальний макіяж і чує тихі кроки, коли вона йде геть. юссеф думає, що бажання не приходити на роботу сильніше за потребу в грошах. що посмішка ассана, його погляд і голос змушують його відчувати себе особливим. що з часом він зможе перебрати риси, повадки й особливості клер, зможе стати нею нею, вдати із себе того, ким він не є насправді.

бо насправді ж він не ґанімар, не клариса чи клер. він юссеф. і назавжди ним залишиться.

Chapter Text

юссеф завжди був безбожником. батьки, по сумному кліше, щонеділі в церкві, щоночі сваряться, щороку обіцяють розлучитися, і ніколи не виконують обіцянок. і юссеф у бога не вірив - не вірив у триєдиного чи того, що аль-азіз, чи в будь-якого іншого. він ріс на науці, книгах і фільмах про поліцейську академію.

і в поліції віра карається втратою надії – серед сирійників, ґвалтівників і торговців зброєю бога нема. юссеф намагався молитися – коли тільки стажувався, коли не міг розкрити справу, коли був упевнений, що не повернеться додому. але виходило награно, нещиро і образливо. вдома його однаково ніхто не чекав.

а потім справа з викраденим кольє. вибруднені кров'ю руки святих перетворилися на прописаних лебланом персонажів, брудні німби – на шматочки пазлу із сотнями відбитків.

ті, хто чули бога – брешуть. його голос не доноситься з небес, проповідуючи праведні закони. натомість бог промовляє до юссефа трохи сиплою французькою, дозволяючи допомогти. дозволяючи доказати вірність. у бога, в якого вірить він, людська подоба, темні очі та різкі від хвилювання рухи руками.

і вони пов'язані так тісно, як дві сторони однієї монети, як відображення власних персонажів: ґанімар завжди шукає, а люпен завжди тікає.

люди кажуть, що бог постійно поруч, у деталях. і юссеф це відчуває. він бачить ассана під кожним капюшоном перехожих, за кожним вікном багатоповерхівки – завжди близько, завжди наглядає. юссеф би стер коліна в кров, щоби доказати власну відданість, молився би без перестану, спалив би руки святою водою.

але він буде наївним, якщо вважатиме, що він такий єдиний. бог любить, але він любить усіх. любить листя на деревах, гарно вдягатися і його. його, такого неідеального, не праведного, не завжди вірного. просто не його одного, на жаль чи на щастя.

Chapter Text

юссеф не знає, як ассан переконав увесь поліцейський відділок на пару з репортерами і власною родиною, що він крутий. вони бачилися раза три (один раз, коли ґедіра не був упевнений, що це він, другий раз, коли ассан був мертвий, і третій раз вже у в'язниці), але перше, що юссеф відмітив - ассан був дивним. і не в плані, що він близько двадцяти разів перечитав люпена і пам'ятав майже кожний рядок, як сам юссеф, а в плані справді дивним.

ассан говорив сам із собою в себе в голові, активно жестекулюючи руками фізично, ігноруючи підозрілі погляди з пасажирського сидіння, коли вони їхали рятувати малого. ассан ніколи не складав спідню білизну, і коли юссеф уперше побував у нього вдома - він навіть не посоромився цього. ассан підписував листи смайликами, як тринадцятирічна дівчинка, і то криво. ассан сперечався з телевізором, будучи завжди впевненим, що має рацію. ассан ассан ассан.

і ґедіра намагається бачити в ньому люпена - великого розумного шахрая, який продумовує кожну деталь викрадення коштовностей, але виходить бачити тільки хлопця, який щоразу б'ється головою об люстру, забуваючи, що вона там.

і не те щоб він був проти - впевненість ассана приваблює його, як метелика до світла, але... хто, на чорта, буде читати книгу з останнього розділа, тільки потім повертаючись на початок? хто буде їсти піцу, закручуючи її вздовж? ассан був дивним. незрозуміло, чому тільки він це помічав. ніхто у всьому світі не буде говорити із рослинами, ніби вони живі. тільки ассан.

після того, як софія взяла в діопа свідчення, юссеф підходить до неї і питає: "правда, він дивний?" бо той прямо у відділку склав із папірця лебедя - не від хвилювання, ні, а просто тому, що міг. софія дивиться на нього, як на дурного, і каже: "так само, як і ти."