Actions

Work Header

Rating:
Archive Warning:
Category:
Fandom:
Characters:
Language:
Українська
Series:
Part 7 of Зі слів безмовної душі
Stats:
Published:
2024-06-03
Words:
523
Chapters:
1/1
Comments:
4
Kudos:
5
Hits:
18

Минуле

Summary:

Минуле без якого не було б майбутнього.

Work Text:

- У тебе все добре? Ти наче останнім часом десь загубився і ніяк знайтися не можеш.  – Стаса на мить наче огорнули пелюстки сакури, коли волосся Лінни закрило його обличчя. Хлопець підняв голову і зустрівся поглядом з її очима. Ось, трішки втома заховалась у кутиках, а ось і за нього тривога ледь-ледь визирає.

Вони сиділи на галявині. Шумів вітерець, шелестіло листя, десь там кричала якась пташка. Лінна присіла біля нього і витягнула ноги. Останнім часом вона багато літала на мітлі, а це нелегка справа.

- Просто це місце нагадало про нашу першу спільну вилазку. – він знизав плечима.

- А-а, це ти про ту, де ми ледь не загинули? – безтурботно відгукнулась відьма, поки щось шукала в своїй сумці. Та сумка була завішана якимось оберегами, вишитими, зв’язаними, чувся дзенькіт пляшечок, хрускіт паперу, можливо, навіть бумкнуло щось металеве. Боже, що ця відьма там тягає?

- А ти як завжди зриш в корінь, але так. Дуже схожа галявина була.

 

В повітрі стояв запах крові. Стас тримав поранену руку біля тулуба, щоб вона не заважала рухатися, але полегшення це не приносило. У вухах шуміло, а серце гупало так, наче ось-ось мало проломити грудну клітку.

- Ти там як? – він повернувся до відьми, яка виглядала трохи краще за нього і щось зосереджено намагалась знайти.

- Дві склянки з підривним зіллям, дві з отрутою… і одна Іскринка.. – сама до себе бубніла Лінна і лише через декілька секунд зрозуміла, що він до неї щось говорить. – А, так, жива.

- Нам треба звідси вшиватися. Місцева нечисть зовсім подуріла, ще й немертві наче на вечірку.. все підтягуються і підтягуються. – хлопець озирнувся, коли з лісу пролунав тріск. Десь завалилося дерево. – Твоя мітла літати може?

- Мож-.. – вона не встигла закінчити речення, як мітлу просто перед ними розламав на дві половини Лісовий.

- Вже не може. – видихнув Стас, поки підходив все ближче до неї. – Я можу виграти декілька хвилин, а ти бери зілля і звалюй звідси. – хлопець закрив її спиною від погляду Лісового, наче хоробрий лицар, що захищає королеву.

- Ти що? По дорозі сюди десь з мітли гепнувся, а я не помітила? Не мели дурні, ми прийшли сюди вдвох і підемо звідси вдвох. – декілька секунд вона мовчала, тільки важко дихала, наче збиралась з духом для чогось. – Виграй мені хвилину. І все, Більше не треба.

Лінна навіть не чекала на відповідь. Одразу висмикнула ніж та з усього маху різонула власну долоню. Вмочила палець у власну кров і почала малювати різні символи навколо себе. І щось шепотіла. Шепотіла. Шепотіла.

- І як я маю відволікати? Гумореску розповісти?

Відволікати довго не довелося.

Миттєвість.

Лінна кричить: «До мене!»

Спалахує полум’я, яке йде прямо від неї.

Горить так, що дивитися боляче.

Тріщить так, наче сама земля палає.

Стас розплющує очі. Дерева цілі. Але земля як випалена, чорна. Нежива.

І Лінна збоку лежить.

І не дихає.

 

- Але ж ми живі. Чому згадувати минуле? – дівчина вже щось писала у своєму нотатнику, який дістала з тієї сумки.

- Щоб в майбутньому ми більше не висіли на волосинці від загибелі. – Стас переплів їхні пальці. Шкірою відчувалась шерховатість шрамів на її долонях. Його особисте нагадування. Він підняв руку і поцілував тонкі пальці. – Іскринко моя.

- Боже, іноді ти говориш наче перечитав книжок з філософії. – посміхнулась відьма і поклала голову на його плече.

Шумів вітер. Кричала птаха.

Зеленіла земля.

Series this work belongs to: