Chapter Text
— Далі пішки. — Роше заглушив мотор службового авто, що останні п'ятнадцять хвилин відчайдушно боролося з розмитою дощем дорогою, намагаючись втілити в життя ідею переваги людського розуму над силами природи. Ідея загрожувала з тріском провалитися: грунт розмило настільки, що останні метрів п'ятдесят вони скоріше буксували, ніж їхали.
Сидячий поруч з Верноном Геральт, згідно кивнув і вискочив з машини, поспішаючи допомогти Трісс, чий стильний костюм і витончені черевички явно не були пристосовані для марш-кидків через ліси. Роше вже почав трохи шкодувати, що взяв з собою цю парочку. Нехай відьмак і міг дати фору будь-якій службовій собаці, собака б пускала слину у віконце, а не на прекрасну прес-аташе поліцейського управління Трісс Меріґольд, і була б більше налаштована на справу, а не флірт.
— Здається, я попереджав, що нас чекає дика природа, пані. — Вернон вийшов з машини і одразу по щиколотку потонув у багні. Добре, що він сам послухав Б'янку і перед виїздом змінив костюм і туфлі на джинси і високі черевики.
— І я підготувалася! — Трісс невпевнено кивнула на свої черевички з коричневої замші. Звісно, краще, ніж її звичні туфлі на шпильці, але Вернон лише глузливо хмикнув і рішуче направився в бік узбіччя, де земля була твердіша і не так роз'їжджена. Трісс він залишив на совість Геральту, який не втратив свій шанс і доніс дівчину до твердої землі на руках. Виглядав він при цьому до непристойності задоволеним, Вернон навіть скривився.
— Пішли, вже недалеко.
Роше звірився з мапою у своєму телефоні і впевнено пішов вздовж дороги, проклинаючи недоумків, які вирішили влаштувати свої розборки у чорта на рогах. І тепер йому, голові відділу з розслідування вбивств, доводиться добиратися туди пішки — дякуючи вчорашньому дощу — і в компанії парочки закоханих голубів. Добре хоч погода змінила не спаскудила все остаточно, нічний ураган відбушував своє, поступившись місцем сонечку і чистому небу. Вернон вдихнув свіже лісове повітря і спробував згадати, коли він в останній раз виривався на природу просто так, а не у справі про черговий труп. Мабуть, під визначення «вибиратися на природу» більш-менш підходили походи в гольф-клуб в компанії з Фольтестом, начальником поліції і безпосереднім шефом Роше. Але природа там була вельми умовною: стрижена травичка і декоративні дерева мало були схожі на справжній ліс, майже не зачеплений рукою людини. На відміну від майданчика для гольфу, він був переповнений життям, запахом свіжого листя і мелодійним співом птахів.
Спів дивовижним чином складався у смутно-знайому мелодію, і Роше не одразу зрозумів, що чує не трель якоїсь пташки, а лише вміле їй наслідування. Так могли тільки ельфи та дріади. Роше не здивувався б, зустрівши тут когось із цієї братії, що часто працює єгерями і доглядачами в заповідниках, підтримуючи таким чином зв'язок зі своїми кореням. Роше і не здивувався, побачивши ельфа, що сидів на поваленому дереві і задумливо грав на флейті. Картинка була прямо як з глянцевого журналу, серед яких останнім часом пішла мода на все ельфійське.
Тільки виглядав ельф зовсім не «глянцево» і справа була навіть не в пов'язці, що закривала половину обличчя, і не в шрамі, який тягнувся з-під цієї пов'язки. Справа була не в поношеному одязі і нашивці єгеря на рукаві. Ельф не був схожий на своїх побратимів з модельного бізнесу, тому що материй вовк не схожий на левретку, нехай навіть десь у глибині віків у них був спільний предок.
Трісс, що зупинилася за правим плечем Роше, ніяково кашлянула, змусивши ельфа різко перервати своє музикування і підняти на них погляд. Під поглядом його єдиного ока Вернону захотілося вихопити пістолет, але він не став ганьбитися, і ельф розтягнув куточки губ у неприємній посмішці:
— Вернон Роше! Останні чотири роки голова відділу вбивств, вірний пес шефа Фольтеста, особисто командував операцією проти Махакамської братії, вбивця людей і нелюдей, двічі нагороджений за проявлену відвагу. — Ельф театрально поплескав у долоні.
— Йорвет — найзвичайніший сучий син. — Не залишився в боргу Вернон, ненароком поклавши руку на кобуру на поясі. Він не вірив, що Йорвет почне його вбивати прямо зараз при свідках, але з цим божевільним виродком ні в чому не можна бути впевненим.
— Я давно чекав нашої нової зустрічі, будував плани і готував пастки. — Йорвет продовжував огидно посміхатися, сидячи на поваленому дереві, що перегородило дорогу. — А ти сам прийшов до мене.
— Ну так спускайся вниз і покiнчимо з цим. — Роше мимоволі скривився: він вже встиг забути, наскільки сильно театральність цього гостровухого виводила його з себе. Твою мати, Йорвет, тобі ж мабуть не меньше двухсот років, а поведінка як у підлітка!
— Вибачте, — спробувала втрутитися Трісс, і в її голосі не було ні тіні тремтіння. Як прес-аташе, вона звикла розмовляти з людьми, а серед журналістів було чимало особистостей настільки ж одіозних, як Йорвет. — Ми представники органів правопорядку і прямуємо на місце злочину. Якщо Ви нас не пропустите, це буде розцінено як перешкода слідству, і капітан Роше буде змушений Вас заарештувати.
— Чув, Йорвет? — Хмикнув Вернон, відчуваючи, як внутрішнє напруження його відпускає. У повітрі більше не було пекучої електрики — Трісс розрядила обстановку, ставши між ними раніше, ніж Роше або його колишній коханець почали втілювати в життя взаємні погрози, що пролунали під час їхнього бурхливого розставання. — П'ятнадцять діб у карцері, якщо негайно не звалиш звідси нюхати свої підсніжники.
— Ха! Ти людина без честі, Вернон Роше, мерзенна комаха, яку я міг би роздавити без зусиль. І підсніжники не цвітуть пізньою весною. — Ельф підняв із землі свій рюкзак і сховав у нього флейту. — Я маю провести Вас до місця злочину, там на вже чекають.
Йорвет закинув рюкзак на плече і спритно перестрибнув через повалене дерево. Нелюдська грація його рухів завжди вражала Роше, але зараз він лише твердо стиснув губи, намагаючись не виказувати почуттів. Незважаючи на деяку... надмірну емоційність, Йорвет був набагато старший і іноді читав емоції Вернона, як відкриту книгу, варто було лише дати слабину. А іноді вони не могли зрозуміти один одного, як би не старалися.
— Ми підемо за ним? Хто це взагалі? — тихо поцікавився Геральт, який до цього зберігав мовчання. Як і будь-який відьмак, він мав загострені відчуття і від нього, напевно, не приховалося ні напруження Вернона, ні шалений ритм його серця, яке зірвалося в галоп ще до того, як Йорвет заговорив із ними. Добре, що відьмак не став проявляти цікавість.
— Та так. Посадив його брата. Ходімо, — трохи помедлив з відповіддю Роше, — але якщо що, будь готовий відбивати стріли.
Трісс тихенько розсміялася, Геральт теж глянув на нього з посмішкою, хоча й зрозумів, що Роше не жартував.
Підлості все ж не сталося. Йорвет вивів їх туди, куди обіцяв, всю дорогу ковзаючи попереду ледь вловимою тінню і не зронивши більше ні слова. Нехарактерна для нього поведінка. Зазвичай він був любителем побалакати, виносячи мозок Вернону своїми тирадами, але цього разу, мабуть, вирішив обійтися холодною зневагою. Або просто будував плани, як вгрохати Роше без свідків. Або думав про підсніжники. Мелодії для флейти. Терористичні акти. Обід. Утиски нелюдей і безжальну боротьбу за їхні права. Вернон уже давно відчаявся зрозуміти, що там в цій голові відбувається.
Місце злочину, велика галявина, яку перетинала дрібна річечка, було заповнене людьми. В основному це були працівники органів правопорядку, криміналісти і коронери, яких перекинули сюди вертольотом через неможливість проїхати по розмитих дорогах, місцева поліція і єгері.
Напевно, такого натовпу це дике місце не бачило ніколи і вже не побачить, хіба що його вподобають для подальших перестрілок міські банди.
Вернон рішуче попрямував у саму гущу, маючи намір відшукати головного коронера і дізнатися подробиці того, що сталося, але дорогу йому перегородив якийсь помічник місцевого шерифа. На обличчі у хлопця було прописано повну відсутність інтелекту і бесіду він почав відповідно:
— Ви хто такі? — Найпідозрілішим тоном поцікавився помічник. У чомусь його можна було зрозуміти: трійця підозрілих особистостей у супроводі ельфа: Геральт, що блищить котячими очима, Трісс, явно занадто гарна для навколишньої обстановки, Вернон... Ну, він щодо своєї зовнішності ілюзій не мав. А от як можна не розгледіти жетон з ліліями, що бовтається на його грудях, Роше не розумів рішуче.
— Це Геральт, відьмак, а це Трісс Меріґольд, а я Емгир ван Емрейс, торговий представник. — Роше схрестив руки на грудях, з цікавістю намагаючись простежити за неквапливими процесами в мозку помічника шерифа.
— Торговець? — нарешті видав помічник, продовжуючи буравити їх підозрілим поглядом.
— О боже, Роше, — закотила очі Трісс. Вернон спиною відчував її невдоволення, спрямоване не стільки на нього, скільки на безнадійно зіпсовані черевики. — Це капітан Вернон Роше, дайте пройти!
Роше постукав по жетону з ліліями, що висів у нього на грудях, і їх нарешті пропустили. Вернон сам не знав, з чого став підтрунювати над колегою, напевно, зустріч з Йорветом все ж змусила його самоконтроль дати тріщину.
На галявині метушилися криміналісти, збираючи докази з двох машин і трупів навколо них. Трупів навскидку було не менше шести.
— Вісім небіжчиків, — прокоментував Геральт, і Роше закрутив головою, вишукуючи недорахованих. Знайшов непоміченого раніше водія, який так і залишився сидіти, впавши простреленою головою на кермо, і ще одне тіло подалі від усіх інших. Мрець лежав лицем донизу, потопаючи в мокрій траві. Бігти намагався, але постріл наздогнав його раніше. Біля трупа метушився якийсь криміналіст, мабуть, намагаючись сфотографувати його з кожного з мільйона можливих ракурсів. Втім, він тут такий був не один, на місці знаходилися обидві зміни кримінальної лабораторії і всі вони старанно збирали кожну тріску, відзначали кожну краплю крові і збирали інше сміття, яке потім справляло незгладимий вплив на присяжних.
— Капітане!
Роше обернувся на добре знайомий голос і привітав Б'янку, що підійшла до них. Його вихованка і напарниця, права рука і так далі за списком, Б'янка була відмінним оперативником і незамінним членом команди Роше. Якби він ще міг навчити її застібати блузку більше, ніж на два ґудзики, а не залишати розстебнутою до пупа... Б'янка кивком привіталася з Геральтом і Трісс, почавши доповідати, не чекаючи наказу.
— Вісім трупів, капітане. Всі — нелюди. Двоє ельфів, шість краснолюдів, усіх пробиваємо по базі, але... Вони трохи підгнили, це ускладнює справу.
— І ще їх трохи обгризли потопельники, — вставив своє слово Геральт.
— І це теж. Трупоїди непогано постаралися, але хлопці роблять що можуть. Машини теж пробиваємо, з цим простіше. У трупів повно зброї в машині, знайшли кілограм фісштеху. Дуже схоже на звичайні мафіозні розборки.
— Тут? Ще далі забратися не могли? — Скривився Роше, знову оглядаючи місце злочину.
— Всю цю красу виявила випадково заблукала група туристів. І змушена визнати, що не заблукай ці природолюби, ми не змогли б дізнатися про те, що сталося, ще з тиждень, і від трупів залишилися б тільки обгризені кісточки.
— Б'янко, я хочу бачити попередній звіт. — Вернон уже передчував, що ця справа виллється у великі проблеми. Вісім трупів і всі нелюди, перестрілка, фісштех — і все це напередодні виборів. І Йорвет, як вишенька на торті. До речі, його потрібно знайти і допитати. — Геральт, оглянь тут все, доповідай про все незвичайне, що побачиш. Трісс... Я скажу, щоб тебе забрав вертоліт, зроби щось із пресою, щоб вони не заважали працювати.
Сам Вернон попрямував до групи туристів, які розсілися на повалених колодах неподалік від місця злочину. З ними якраз працював Фенн, один з оперативників загону Роше: хлопець хоч і трохи не в собі, але достатньо харизматичний, щоб туристочки йому виклали все, що знають, та ще й свої трусики на додачу. Побачивши командира, Фенн відійшов від туристів і швидко відзвітував. Корисної інформації у нього було небагато: мандрівники прийшли «на готове», гроза і потопельники збили їм усі плани, добре хоч провідником у них затесався відьмак, якийсь Лето. Роше його одразу помітив, складно не помітити таку гору м'яса. Якби відьмак не розвернув групу, відчувши попереду розгулялих від достатку вологи потопельників, і вони не пішли в цей бік, поліція досі не знала б про те, що сталося. Звичайно, на трупи рано чи пізно наткнувся б Йорвет або інші єгері. Якщо, звичайно, не Йорвет їх тут залишив... Не в його правилах вбивати нелюдей, але мерці явно не належали до вершків Старшого Народу і борець за свободу ельфійської раси таких не надто цінував.
— Я вже відчуваю, як від цієї справи смердить. — Фенн став перегортати свої записи в блокноті, то й справа поглядаючи на криміналістів, що метушаться.
— Трупи завжди так пахнуть.
— Я не про це, капітане, але ви й самі зрозуміли. Нікому не потрібні такі справи перед виборами до міської ради. Шеф буде, — Фенн замовк, підшукуючи потрібне слово, — наполегливим.
Усі знали, що Фольтест більш ніж прихильний до їхнього відділу і до Роше, якого буквально витягнув із нетрів у великий світ, але цього разу він буде тиснути на своїх людей так само, як і всі інші.
— Тут є єгер... Ельф Йорвет. Допитайте його з пристрастю, пробийте по всіх базах, з'ясуйте, де він провів кожну секунду минулих діб.
Фенн глянув на нього трохи дивно, але все записав у свій блокнот і Роше не сумнівався, що наказ буде виконано. І краще нехай цим займеться він, ніж Б'янка, яка неодмінно копала б історію ельфа до тих часів, коли загальна комп'ютеризація ще не перетворила людей на низку даних. Флотзамську історію чотирирічної давності вона б точно розкопала.
— Туристів ти допитав? Тоді відпускай, але простеж, щоб вони дісталися до міста не раніше, ніж через дві години, Трісс якраз встигне зліпити прес-реліз.
Роше відпустив Фенна і пішов назустріч Геральту, що повернувся з його розвідки. Судячи з похмурого обличчя відьмака, він нічого не знайшов. Та воно й не дивно: дощ знищив більшу частину доказів, добре, якщо тести в лабораторії дадуть хоч якусь інформацію.
— Порадуй мене, Геральт.
— Вибач, Роше, але дощ, хоча... — Відьмак запнувся, явно сумніваючись, чи варто продовжувати. — Я знайшов сліди. Я б сказав, що це опосум, тільки дуже великий.
Він незграбно замовк, явно вже шкодуючи, що висловився.
— Прекрасно, бляха, Геральт, прекрасно. — Вернон провів рукою по обличчю, відчуваючи глухе роздратування, що оселилося в ньому ще при зустрічі з Йорветом.
— Скажу Б'янці, що ми готові дати наводку: злочинець покритий шерстю, озброєний зубами, з особливих прикмет — смішна мордочка.
— Вернон, іди в дупу, — судячи з тону, у Геральта настрій був не кращий. — По-перше, опосуми в цих місцях не водяться, по-друге, ти хотів, щоб я подивився, і я подивився, не будь таким мудлом.
Якийсь час вони свердлили один одного злими поглядами, але Роше поступився першим. Він знав, що був неправий і зриватися на Геральті не тільки безглуздо, але ще й небезпечно — як показував досвід усіх їхніх спарингів.
— Гаразд, дякую, відьмак. Я наказав викликати вертоліт для Трісс, якщо хочеш, він тебе в місто підкине.
— Ні, дякую. Хочу прогулятися по заповіднику, подивитися, що у них тут з потопельниками, може, контракт назріє.
Вернон поплескав Геральта по плечу, намагаючись жестом вибачитися за різкість. З відьмаком вони знайомі вже давно, поганий характер Вернона не був для нього сюрпризом. Мабуть, Роше навіть перейшов для Геральта в категорію друзів, і відьмак прощав йому багато речей серйозніших за отруйний тон голосу.
У заповіднику Роше провів ще години півтори, розбираючись у деталях того, що сталося, і складаючи в голові картину перестрілки. Бачив, як Фенн допитує Йорвета. Ельф схрестив руки на грудях і з нудьгуючим виглядом відповідав на запитання. Судячи з руху його губ, відповіді були короткими і уривчастими. Немов відчувши його погляд, Йорвет глянув на Роше, і тому довелося швидко відвернутися. Курва, якого біса він взагалі розглядав губи цього ельфа? Коли він подивився в той бік знову, Фенн уже відпустив Йорвета і відповів капітану легким знизуванням плечей. Взяти ельфа напевно було ні за що, а його досвід спілкування з копами робив шанс проколу при дачі показань мізерним.
Ще через годину Роше вже був на півдорозі в місто, підвозячи заодно і своїх колег. Б'янка, що сиділа поруч, набирала якийсь файл на своєму планшеті, а розташовані на задньому сидінні Фенн і Тринадцятий обговорювали нову гру, суть якої зводилася до того, щоб випивати по чарці горілки кожного разу, коли бачиш білборд з обличчям одного з кандидатів на посаду голови міської ради. Суперечка виникла при обговоренні деталей, яких було величезна безліч, наприклад: пити чи ні, коли бачиш загиблого на своїй яхті тиждень тому Демавенда? І взагалі, чи можуть вони, працівники поліцейського управління, пити при інших кандидатах, крім шефа Фольтеста? Навіть якщо цей кандидат — Саскія з її прекрасними цицьками? І що саме пити, якщо темерська житня вже поперек горла, а нільфгаардська лимонна абсолютно не патріотична?
До кінця поїздки від їхньої суперечки у Роше розколювалася голова. Різко загальмувавши, та так, щоб не пристебнуті підлеглі влетіли носами в передні сидіння, він обернувся до базік, зміряючи їх найсуворішим зі своїх поглядів, що були у його арсеналі.
— Зараз я йду до Фольтеста, а ви — працювати. Ніяких ігор, горілки і тупих суперечок, поки не розкриємо цю справу, ясно?
Усі троє, навіть Б'янка, до якої суворий погляд не мав жодного відношення, активно закивали. Вони знали, коли є час для приколів, а коли Вернон злий настільки, що може сам комусь щось приколоти.
У приймальні Фольтеста на нього вже чекала Трісс. Чистенька, чарівна, в діловому костюмі і туфельках на шпильці. Роше перевів погляд на свої вимазані в грязюці черевики, Трісс дивилася на них же. Дівчина явно не знала, як ввічливо сказати Вернону, що він виглядає, як лайно. Настрій у Роше теж був — лайно, тому він просто знизав плечима і вирушив до кабінету Фольтеста як був. Трісс зітхнула, але пішла слідом; вона була розумною дівчиною і знала, що з деякими речами боротися марно.
В кабінеті Фольтеста вже сидів Велерад, заступник і права рука шефа. Роше тихо недолюблював Велерада, хоча жодних раціональних причин цьому не мав. Просто зам завжди робив таке обличчя коли бачів Вернона, ніби щось про нього знав, про що Роше сам про себе не здогадувався, і це щось було вкрай осудливим. Ось і зараз Велерад ледь вловимо скривився, варто було Роше увійти до кабінету. Побачивши брудні сліди від черевиків Вернона, заступник зробив зовсім вже невдоволену мармизу.
Хоч Фольтесту на чистоту чужого взуття було начхати. Сам шеф виглядав як завжди з голочки: зібраний, зосереджений, у випрасуваній формі. Фольтест привітно кивнув тим, хто увійшов; Вернону дістався короткий оцінюючий погляд, а от Трісс отримала набагато більше уваги і пару компліментів, які не зовсім вкладалися в норми ділової етики. Поки тривав цей обмін люб'язностями, Роше зайняв своє звичне місце зліва від Фольтеста і відкрив ноутбук, на який Б'янка перекинула попередній звіт криміналістів.
Шефу теж надіслали копію, тож звіт він напевно читав, отже варто було переходити відразу до тієї частини, де вони обговорюють, як закрити цю справу швидко і чисто, щоб розслідування ніяк не відобразилося на передвиборчих перегонах.
Вернон важко зітхнув, подумавши, що й без політики ця справа буде нелегкою.
— Можна відразу до суті, сер?
— Звичайно, часу не так багато, щоб соплі жувати. — Фольтест нарешті відволікся від Трісс, миттєво перетворюючись з ловеласа на начальника поліції, жорстку людину із залізною волею. Він уважно вислухав доповідь Вернона, схвально кивнув, коли той перерахував напрямки, в яких збираються "копати" його люди. Обличчя Фольтеста здригнулося лише один раз, коли Роше згадав Йорвета. Вернон ніколи не розповідав шефу про свої стосунки з ельфом — каятися, нехай навіть своєму покровителю, він не збирався. Але Фольтест і без цього знав про своїх підлеглих все. Вони підняли цю тему лише одного разу, коли Йорвета підозрювали у справі про замах на шефа поліції. Розмова не була приємною і цілком могла закінчитися для Роше звільненням з такою плямою на репутації з якою його б потім хіба що в гендель вишибалою взяли, але тоді Фольтест задовольнився тим, що Вернон посадив брата Йорвета і порвав усі зв'язки з ельфом. Зараз їм обом не хотілося повторення тієї історії.
— Неприємний випадок і дуже невчасно. — Шеф відкинувся у своєму кріслі і закинув ногу за ногу. — Думаю, пояснювати, що потрібно закрити справу швидко, не треба. Вернон, дій рішуче, як ти вмієш, але чисто! Не хочу, щоб ретельні газетярі полоскали наше управління у своїх статейках. Це, до речі, і твоя турбота, Трісс, тримай цих піраній на короткому ланцюжку.
— Треба кинути їм кістку, нехай Вернон зустрінеться з пресою.
— Краще не треба, — тихо попросив Роше, який просто "обожнював" цю справу. Відповідати на запитання, метою яких є або витягнути з тебе інформацію, або виставити тебе дурнем... Хіба можна придумати кращий спосіб витратити годину свого життя?
— Я сам, — кивнув Фольтест. — Трісс, підготуй все, Велерад - вільний.
Виставивши помічників з кабінету, Фольтест якийсь час не зводив з Роше очей. Звичайна тактика, якщо хочеш змусити співрозмовника трохи понервувати. Вернон не нервував зовсім, він давно знав Фольтеста, всі його прийоми і звички, і вже здогадався, що шеф хоче йому сказати.
— Цей Йорвет... Сподівався більше не чути його ім'я.
— Так, пане, — погодився Роше.
— Думаєш, він міг це зробити?
— Так, пане.
— Але презумпція невинуватості працює навіть для таких, як він. Якщо зараз відповіси "так, пане", то гірко пошкодуєш.
Роше вчасно змусив себе замовкнути і просто мовчки кивнув.
— Всім ти гарний хлопець, Вернон, але коли справа доходить до особистого життя...
— Якщо Йорвет винен, я це доведу, якщо ні... — Капітану зовсім не хотілося обговорювати своє особисте життя з начальством і він поспішив знову перевести розмову в мирне русло. — У будь-якому випадку, зроблю так, щоб він не ліз Вам в очі.
— Добре. — Фольтест піднявся зі свого місця і ляснув Роше по плечу. — Я тобі довіряю, Вернон.
Не вимовлене "не підведи" так і зависло між ними і тиснуло на плечі Роше важким тягарем протягом усього шляху до його кабінету.