Work Text:
Кім Докча читав цю історію протягом майже десяти років.
Три шляхи виживання в зруйнованому світі, або, коротко — Шляхи виживання. Найпопулярніший роман країни, який тримається на вершині списку найкращих веб-романів, написаних сучасними авторами.
Одна з причин чому роман став таким популярним — це головний герой. Молодий красень міцної статури, з обличчям таким ідеальним, ніби воно вирізане з мармуру. Хто не схоче прочитати про його пригоди в зруйнованому світі?
З самого початку, як тільки Кім Докча відкрив перший розділ — пролог — здавалося, його життя назавжди змінилося.
Ю Джунхьок тримав меч в руці і впевнено прорізав дорогу зі своїх ворогів протягом усієї історії, знов і знов збираючи союзників, що стали його вірними компаньманим — разом вони йшли до однієї мети.
Однак сьогодні, Ю Джунхьок мав нарешті дістатися кінця.
Ким Докча відкрив останній розділ і, з затамованим подихом, продовжив читати.
Коли Кім Докча зустрічав нових людей та знайомився з ними, Шляхи виживання так чи інакше ставали частиною розмови.
— Тобі подобаються Шляхи виживання?
— Звичайно!
— Який твій улюблений персонаж?
Через це в нього повинно було бути багато друзів. Але, якщо саме все так і було колись в старшій школі, бо підлітки, з якими Кім Докча міг би поговорити про те як круто повів себе Ю Джунхьок в тому останньому розділі, стали дорослими і їх більше не сильно цікавили веб-романи.
Коли його батьки обирали ім’я для свого сина, Кім Докча, як читач, було очевидним рішенням. Лі Сукьон дала йому це ім’я, тому що читання та книги були частиною її життя і вона хотіла залишити цю частину для нього, як нагадування. З персонажами, заховамими серед ланцюжків із слів, між рядками, де ховається справжній сенс, він ніколи не буде почувати себе самотнім.
Кім Докча вже двадцять дев’ять. І його друзі зі школи давно не підтримують з ним зв’язок.
А тепер, Ю Джунхьок знову підіймає свій важкий меч, його думки — чорні слова на білому екрані — наповнені відчаєм. Він теж знає що це кінець і Ким Докча задумливо перечитує один і той самий абзац три рази.
Ким Докча не може зосередитись і закриває сторінку.
Він їде в метро додому.
— Шляхи виживання?
Шляхи виживання — це досить популярний веб роман. Але, коли він зустрічає Ю Сангах, яка трапилась сісти з ним в один вагон, вона каже, що ніколи його не читала.
Ця розмова швидко стає зніяковілою.
— Вибач, Докча-ссі… Я впевнена, що це дуже цікавий веб-роман.
Кім Докча подивився на екран свого телефону і подумав, що буде краще, якщо він припинить відкладати речі, які він повинен був зробити в першу чергу. Це буде так, наче він відірве болючий пластир і хоча його шкіра почервоніє, на ранок на ньому не залишиться й сліду.
— Шляхи виживання закінчилися сьогодні, тож, якщо ти захочеш прочитати, Ю Сангах-ссі, думаю, це найкращий час.
— Я прийму це до уваги.
Останній розділ дивися на нього своїми густими рядками та великими абзацами.
Він повинен знати кінець.
Слова мали значення, та, Кім Докча, здавалось, не міг скласти їх докупи.
[“Це кінець,” — подумав Ю Джунхьок.]
[Перед групою височіла стіна. Вона була прозорою.]
[— Нарешті! — Кім Нанвун виглядав так ніби зараз заплаче і Ю Джунхьок не міг його звинувачувати. Всі вони, його компаньони, яких він обирав знову і знову тепер стояли на відстані кроку від кінця їх мук.]
[За прозорою стіною була темрява. І хоча це було одним із жартів Сузірного потоку, щось в тій темряві не давало Ю Джунхьоку спокою.]
[— Я піду перший. Інші за мною тільки після того як я скажу.]
[Ю Джунхьок зробив крок у безодню.]
[Його зустріла вічна темрява — Абсолютний кінець.]
[“Ось воно як…” — і тоді Ю Джунхьок зрозумів: “кінця цього світу не існує.”]
[“Я регресую,” — подумав він, дивлячись туди де мав бути меч в його руці.]
[“Навіть, якщо я це зроблю, чи зможу я дістатися кінця?”]
[Вперше за багато років, надія на очищення сценаріїв стала йому огидною. Для кого він продовжує це робити. Навіщо він продовжує чіплятись за життя, коли цей світ був створений для руїн?]
[Ю Джунхьок втомився.]
[Його компаньони будуть не в захваті, але коли вони востаннє були насправді щасливими?]
[“Я покладу цьому кінець раз і назавжди,” — вирішив він та попрямував в холодні обійми темряви.]
[Абсолютний кінець нарешті отримав те, чого цей світ жадав.]
[Ю Джунхьок не регресував. Він більше ніколи не покинув цю безодню.]
[Тільки так він міг зістріти свій кінець.]
Кім Докча не міг повірити власним очам.
Він прогортав сторінку до самого низу, але крім обурених коментарів інших читачів не було нічого.
Ні слів автора, ні приміток.
Кім Докча дивився в екран і думав про Ю Джунхьока, про цього покидька, який залишив Лі Сольхву і дітей позаду. Навіть Кім Намвун, якого він терпіти не міг, тепер залишав гіркий присмак в роті.
Що означає це “Я покладу цьому кінець раз і назавжди”??
Ця сонячна риба, цей—
Світло в вагоні метро замиготіло і пасажири, всі, як один, підняли свої голови щоб подивитись на своє середовище з німим запитанням в очах.
— Докча-ссі?
КІм Докча повернувся до Ю Сангах, але світло раптом повністю згасло.
Повна темрява та зупинка руху залишили його дизорієнтованим, коли він піднявся з сидіння.
— Ю Сангах-ссі?
Його зустріла лише тиша.
Телефон в руці, де досі знаходився текст Шляхів виживання тепер був не більше ніж сяючим прямокутником. Світло не діставало навть його ніг. Він не бачив нічого, крім своїх пальців, що тримали смартфон.
— …Ю Сангах-ссі?...
Темрява розчинилась так само різко як і з’явилась.
Коли Кім Докча розплющив очі, світло вагону засліпило його.
Що це взагалі було?
Ким Дочка стояв навпроти чоловіка, одягненого в чорне. Його пальто було чорним, його громіздке взуття було чорним. В руці він тримав важкий меч.
— Хто ти?
Кім Докча підняв свій погляд на його бліде обличчя і всього на секунду, коли по його спині пройшов холодний струм, йому здалося, що він побачив привида.
Ю Джунхьок дивився на нього наче саме Кім Докча був тим, хто змусив його страждати всі ці роки.
Можливо, саме це Кім Докча і робив, коли ховався від вчителів у школі, а потім і від менеджерів на робочому місці, щоб прочитати новий розділ.
Ю Джунхьок схопив його за руку, в якій він тримав телефон і його очі зупинились на рядках, які він прочитав декілька хвилин тому назад.
— Що…? Що це?
— Ти…
[“Цей текст…” — думки Ю Джунхьока котились ніби хвилі під час шторму в морі.]
Кім Дочка не міг оговтатись від того, наскільки реальним відчувався твердий дотик персонажа, що ожив зі слів на його екрані.
[“Я не міг регресувати.”]
[“Це він.”]
Ю Джунхьюк міцніше стиснув його руку і встромив меча в стіну, відрізаючи його шлях до втечі. Хтось в вагоні закричав. Ноги Кім Докча підкосилися і він впав назад на сидіння.
— Хто ти?
[“Я вб’ю його.”]
— Кім Докча.
Ю Джунхьок стиснув руку Кім Докча до хрусту.
— Мене звати Кім Докча.
[“То ж це він сидів за останньою стіною весь цей час?”]
[“Це через нього сценарії не могли закінчитися?”]
[“Але чому зараз?”]
[“Це тому що я перетнув Абсолютний кінець?”]
[“Ні, це немає ніякого сенсу…”]
[“Але я точно бачив, це він стояв у безодні.”]
Кім Докча міг його прочитати.
Те, як обличчя Ю Джунхьока скривилося в куточках його очей, те, як він до скреготу стиснув зуби, він міг прочитати його історію.
А потім він зрозумів і Кім Докча побачив це відкриття в іскрах, що загорілися в його холодних очах.
[“Мій спонсор…”]
[“Це завжди був ти.”]